 |
 |
ѕро мою творч≥сть
” кожний день ≥ кожний час приходить до нас у душу весна, така зор¤на й ¤сна водночас! ¬есна, у ¤к≥й все розкв≥таЇ та живе: струмочки перешепочуютьс¤ один з одним, бруньки на деревах прокидаютьс¤ ≥з зимовоњ спл¤чки, а н≥жний п≥дсн≥жник розпускаЇ б≥леньк≥ та тенд≥тн≥ пелюстки! “акоњ весни так ≥ хочетьс¤ сп≥вати про коханн¤, шепот≥ти кохан≥й людин≥ про все н≥жне та миле серцю. оли ж приходить н≥ч ≥ м≥с¤ць пригортаЇ свою з≥роньку, а серденько завмираЇ дивл¤чись на цю красу, ¤ку хочетьс¤ передати, описати ус≥ своњ думки та мр≥њ. ќсь ≥ тод≥ у душ≥ наступаЇ св¤то, це св¤то зветьс¤ творч≥стю, коли серце переповнене то рад≥стю, то болем ≥ душа кричить так голосно-голосно.
” мою душу св¤то прийшло ранньоњ весни, коли тепл≥ промен≥ сонц¤ л¤гли на землю, а на неб≥ пересп≥вувались зор≥ та м≥с¤ць н≥жно обн≥мав њх своњм ¤скравим с¤йвом. —аме тод≥, в цю прекрасну н≥ч ≥ пробудилась у моњй душ≥ творч≥сть. я сид≥ла на лавочц≥ ≥ дивилась на чар≥вн≥ зор≥, ¤к≥ так заманювали своњм с¤йвом. “ак ≥ народилась на св≥т мо¤ перша поез≥¤ ДЌ≥чФ.
ожна людина у глибин≥ своЇњ душ≥ маЇ щось добре та н≥жне, але потр≥бно в≥дкрити це в соб≥. ћи чомусь стараЇмось завжди бути гордими ≥ вдавати тих, ким ми не Ї. јле це не дуже добра властив≥сть характеру у людей. ѕотр≥бно рад≥ти кожн≥й хвилинц≥ житт¤, тому що кожна мить у нашому житт≥ Ї неповторною ≥ кожна людина, ¤к кв≥точка в саду Ї особливою!
≤ ти, ≥ ¤, ≥ наша земл¤, ≥ кожна хвилина та кожна година Ц не повторюЇтьс¤: неповторна мить, коли хлопець каже д≥вчин≥, що кохаЇ; неповторна мить, ¤к вона того чекаЇ; неповторне те в≥дчутт¤, коли даЇш об≥ц¤нку на все житт¤ про в≥рн≥сть, в≥ддан≥сть, коханн¤; неповторна та рад≥сть народженн¤ перв≥стка; не повторюЇтьс¤ н≥що у цьому св≥т≥!
¬ажливо бути щирим душею та серцем, не вдавати, що любимо чи не любимо, ¤кщо ж любов Ї Ц то нав≥що њњ приховувати, а ¤кщо нема то чому њњ вдавати... ѕринципов≥сть, зл≥сть, горд≥сть, ≥ хто ж так≥ слова придумав, чому не може бути у св≥т≥ все так легко ≥ просто, не можемо ми любити беззастережно в≥дкривши душу ≥нш≥й людин≥! јдже кожна д≥вчина мр≥Ї про казку у своЇму житт≥, ¤ка буваЇ лише один раз ≥ на жаль минаЇ ≥нколи чомусь так швидко. ѕро казку, де все прекрасне, де Ї взаЇмне коханн¤, де Ї дов≥ра, повага, увага, блиск в очах, н≥жн≥сть в серц≥, соловТњний пересп≥в сл≥в...
÷≥ ≥стор≥њ наповненн≥ розпов≥ддю про справжнЇ коханн¤, ¤кому нажаль не хватило тр≥шки терп≥нн¤, ¤ке не ≥снувало одне без одного, ¤ке бачило одне в одному все: житт¤, рад≥сть, тепло, с¤йво сонц¤, н≥жн≥сть неба, очей тепло, душ≥ прозор≥сть. “а одночасно про жорстокий св≥т, про розбите серце та зруйновану любов. ∆орстокий св≥т, ¤кий руйнуЇ почутт¤, руйнуЇ людину ≥з середини, кривдить душу, розбиваЇ молоде та юне серце, ¤ке вперше в≥дчуло пром≥нь н≥жност≥, пром≥нь гармон≥њ, перш≥ почутт¤, перш≥ поц≥лунки, перш≥ пестощ≥, ¤к≥ н≥коли не забуваютьс¤ ≥ залишаютьс¤ у памТ¤т≥ на все житт¤. “ож нехай залишитьс¤ т≥льки найкраще у пам'¤т≥.
Ќехай цв≥те тво¤ душа ≥ буде в≥чно молода!
